Віталій Лебедовський
Маю визнати, я, одночасно й обожнюю й не люблю комікси. Як це? Ну, читав я, мабуть, під тисячу творів марвел, та пару сотен image. Зазвичай, бросаю комікси на першої третині читання. Але якщо вже сподобалося, то перечитую десятки разів. Тож я ще та вибаглива скотина. Відчуваю себе як шукач діамантів у багнюці. Й кожен твір, якій зачіпає, це для мене справжній скарб. Катарсис, безумовно, відноситься до таких рідкісних відкриттів, які хочеться смакувати ще й ще. Естетика пробирає. Картинка одночасно захоплює та передає відчуття тотальної безнадії й усталості, але при цьому дивує, та викликає бажання відкривати все нові грані створеного світу. Така собі сай-фай меланхолія серед звичних нашому оку сучасних відчізняних пейзажів. Уявить, що стилістику Scarlet Hollow змішали зі Stalker, й додали персонажів, які личили б Реймонду Чандлеру. Текст лягає ідеально. Всі розмови прописані чітко, бьють точно в ціль та служать єдиної меті звʼязати воєдино цілісність оповіді. Нічого зайвого. Кожна панелька саме там де й має бути. Завжди вважав, що зробити сторінку без жодного слова й при тому так, щоб від неї не можна було відірватися - надзвичайний рівень майстерності. Діалоги супер, навіть звичайні побутові й ті влучні, бо дозволяють за якусь пару фраз, краще розкрити та зрозуміти персонажів. Щоб комікс став мистецтвом, він має ідеально поєднувати візуал, текст та сюжет. На мою думку, Катарсису це вдається на всі 200%